«Коли в темну пору йшли по траві, іскри сипалися з-під ніг». Спогади про аварію в Чорнобилі

Травень 1986-го. Вінницькі пожежники після завдання. Стомлені атомом, який непомітно відбирав сили і підривав здоров. Фото Михайла Ястремського

• 38 років тому у Чорнобилі пролунало два вибухи на атомній станції.
• Пізніше аварію назвуть найбільшою техногенною катастрофою ХХ століття.
• У травні на ліквідацію наслідків виїхав зведений загін пожежників з Вінниці у складі 220 осіб.
• Протягом 15 днів виконували завдання у радіоактивній зоні, у різні періоди на ліквідації працювали також 300 вінничанок.
• Спогадами ділиться Михайло Ястремський, він був заступником командира зведеного загону пожежників.

Нині Михайло Ястремський  голова міської організації «Союз Чорнобиль України». Кілька років тому презентував книгу про очолювану ним організацію. Брав участь у відкритті виставки в обласному краєзнавчому музеї. На ній представлено майже сто експонатів. Їх передали музею ті, хто у 1986-му був на ліквідації аварії у Чорнобилі.

Михайло Ястремський передав на зберігання свій фотоапарат «Київ». Ним він зробив у Чорнобилі 200 фотографій. Це при тому, що існувала заборона на фотографування. За цим стежили тодішні працівники КДБ. У Ястремського мало не вилучили фотоапарат. Обійшовся тільки тим, що «засвітили» фотоплівку.

— У мене була ще одна фотокамера, — каже він. — Тому знімки наших пожежників я б все одно зробив. Треба було зафіксувати для історії.

Після того він використав більшість світлин у книгах і фотоальбомі, присвячених аварії. Є вони і в новій книзі автора.

Частину світлин Ястремський надав для публікації.

Тим часом все менше стає чорнобильців: хвороби, спричинені опроміненням, дають про себе знати.

Безпосередні учасники й очевидці тих подій мають донести правду для нинішнього і майбутніх поколінь. Адже тоді розповідати про аварію взагалі заборонялося. Особливо у перші дні. Тоталітарний режим тримав інформацію під сімома замками. Аж поки її не стали поширювати у світі.

Правду приховували від людей

З полковником Сущиком вони були в Чорнобилі в однаковій іпостасі. На той час Сущик служив в обласній поліції. Відповідав за політвиховну роботу серед особового складу. У Чорнобиль його відправили заступником командира зведеного загону міліції. Михайло Ястремський був заступником командира загону пожежників.  

До поїздки мало знали про те, що сталося в Чорнобилі. Інформацію отримували від інших людей. Почутим ділилися з іншими.

Правди про трагедію ніхто не знав.

— Навіть у нашій структурі не було офіційної інформації, — продовжує Михайло Ястремський. — Я на той час працював заступником начальника училища пожежної охорони. Ми знали те, що вдалося почути від знайомих.

Інформацію просто приховували. Тодішнім ЗМІ категорично заборонялося повідомляти  про  катастрофу. Так було у перші тижні. Після того, як про Чорнобиль заговорили у світі, дещо стали писати і в наших газетах.

Для нинішнього покоління це звучить дивно. Але так було! Тоталітарний  режим контролював інформацію, яку ЗМІ мали донести до людей.

На Заході, в США тема аварії в Чорнобилі була топ-новиною, а в СРСР — гробова тиша.

У радіаційному Києві людей вигнали на парад

Верхом цинізму стало проведення 1 травня 1986-го параду на честь свята трудящих, як його називали тоді.

У той час, коли радіаційний фон у столиці перевищував допустимі норми у багато разів, людей вигнали марширувати на вулиці. На екранах телебачення демонстрували обличчя радісних, усміхнених киян — дорослих і дітей. Вони не усвідомлювали на що наражають себе.

Василь Сущик 27 квітня 1986-го був у Києві. Приїхав на другий день після вибуху реактора. Проводжав сина на літак. Він летів з Борисполя у Владивосток. Повертався з відпустки, щоб знову вирушити на кораблі у далеке плавання. Вразило багато військових і пожежних автомобілів на вулицях Києва. Пізніше чоловік розповідав, що не розумів, що насправді сталося, чому так багато техніки?

Повернувшись до Вінниці, розповів колегам про те, що бачив на власні очі.

— Ми здогадувалися, що сталася велика біда, — говорить Михайло Ястремський. — Але достовірної інформації не знали. Більше того, заборонялося поширювати почуте від людей.

— Київ далеко від Чорнобиля, це ж сто кілометрів, тому нас воно не зачепить, — таке почув тоді у телефонній розмові від знайомого киянина. Кияни ще не відали, як вітер жене радіоактивну хмару у бік столиці.

Витягував з-під реактора машини однокурсників

Нема нині серед живих Володимира Придатка.  Він керував у загоні пожежників відділенням. Як стверджує Михайло Ястремський, Придатко працював у самому епіцентрі катастрофи — витягував з-під реактора автомобілі.

Мова про тих пожежних, які першими вступили у двобій з вогнем на станції. Серед таких були лейтенанти Віктор Кібенок і Володя Правик. Після опромінення їх намагалися врятувати у Москві,  у кращих на той час клініках. На жаль, уже в першій половині травня обидва померли. Їх «з’їла» радіація.

— Володимир Придатко розповідав, що разом з цими хлопцями навчався у Черкаському пожежному училищі, — продовжує Ястремський. — Говорив, що вони були його однокурсниками. Навіть ліжка в казармі знаходилися поруч. Разом з ними у перші хвилини ліквідовував вогонь сержант Микола Ващук. Він родом з Житомирщини, але навчався у Вінниці в училищі пожежної охорони. Його теж доставили на лікування у Москву. Там і помер від променевої хвороби через два тижні після аварії.

У Вінниці у музеї училища, нині воно має назву Вище професійне цивільного захисту, є стенд присвячений Ващуку. На Вишеньці на його честь названа одна з вулиць міста. 

Не знав, що за ним стежить «кадебіст»

У кожного з ліквідаторів є свої спогади про пережите у ті дні.

Вінничани змінювали на вахті житомирян, які провели біля реактора 12 днів. На зміну нашим землякам приїхали пожежники з Черкащини.

Ястремський мав з собою два фотоапарати. Робити фотографії забороняли «кадебісти».

Якось пан Михайло потрапив у поле зору офіцера тодішнього комітету Держбезпеки (КДБ). Не знав, що той представляє саме цю контору. Продовжував знімати. У нього хотіли відібрати камеру. Але засвітили тільки плівку.

Мій співрозмовник привіз з Чорнобиля 200 фотографій.

— У мене був з собою ще один фотоапарат, — згадує Ястремський. — Робив переважно фото наших хлопців.

Плівки треба було швидко обробити і надрукувати світлини. Інакше радіація стирала все зображення — плівка залишалася гола.

«Під чорним крилом Чорнобиля»

Вінницькі пожежники проживали у Чорнобилі у трьох місцях — у гуртожитку профтехучилища,  школі та спортивному залі.

У ті дні стояла немилостива спека. Горіли ліси довкола, пожежа знищувала дерева, покриті радіацією.

— Коли в темну пору йшли по траві, аж іскри сипалися з-під ніг, — згадує співрозмовник. — Так проявляв себе радіоактивний попіл.

Роботу пожежників вінницького загону координував командир загону майор Володимир Бабкін. Разом з іншими він постійно виїжджав на завдання. На одному із знімків Михайло Ястремський зафіксував колег, коли ті поверталися після гасіння лісової пожежі. Це фото називає найбільш вдалим.

П’ятеро пожежників на БТРі. На передньому плані Володимир Бабкін — стомленими очима дивиться в камеру. Це фото Ястремський використав для обкладинки книги про роботу на місці аварії — «Під чорним крилом Чорнобиля».

300 вінничанок працювали в зоні аварії

Одним зі своїх обов’язків Михайло Ястремський вважає збереження спогадів про тих, хто у ті дні ризикував здоров’ям заради врятування інших від чорнобильської радіації.

Каже, за весь цей час їхньою організацією видано 10 книг спогадів про те, як вінничани працювали на ліквідації. Більшість книг написано у співавторстві з ліквідаторами Миколою Лацісом та Віктором Соколом.

Одна з них має назву  «Полиновий шлях вінничанок». У ній йдеться про жінок, які також брали участь у ліквідації найстрашнішої техногенної катастрофи.

Понад 300 вінничанок були в Чорнобилі у дні ліквідації аварії. Працювали медиками, телефоністками, кухарями.

— Чорнобильський атом не прощає навіть найменших помилок, — говорить Михайло Ястремський. — Це має зарубати собі нинішнє керівництво. Треба на весь світ говорити про необхідність пильнувати за реакторами. Бо це не тільки наша проблема.

Раніше 20minut.ua розповідав, що у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї відкрили виставку «Чорнобильська трагедія. Післямова...». Серед експонатів — особисті речі вінницьких ліквідаторів, спецодяг, фотографії, документи, старі газети й дозиметри. На відкриття виставки прийшли й самі ліквідатори, які поділились спогадами про трагедію 38-річної давнини.

Читайте також:

Бабуся-тіктокерка. Як 81-річна пенсіонерка з села на Вінниччині створила свій відеоблог

Річний тариф на газ почне діяти з 1 травня. Яким він буде для вінничан?

Рішення по справі вбивства в Академічному не проголосили. Коли почуємо вирок?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.